З цим
питанням можна звернутися до десятка, сотні, тисячі педагогів. Педагогічна майстерність
– це практика, і кожен дасть своє визначення, хоча в основі всі вони мають на
увазі одне й те саме. Справа тут, звичайно, не в чіткості формулювань, а в
тому, що більшість педагогів трактує з позиції власного досвіду. Для тих, хто
починає свій педагогічний шлях, майстерність – поняття більш абстрактне і
всеосяжне, а для тих, хто має за плечима певний досвід, майстерність
сприймається як щось конкретніше і, як правило, включає в себе те, чого найчастіше
йому бракує. Значить, поняття майстерність для педагогів-практиків поняття не
абсолютне, не конкретне, що має свої «чіткі межі», але, безумовно, для кожного
це певна педагогічна вершина, до якої він прагне.
Майстерність,
дійсно, образно кажучи, можна порівняти з вершиною, до якої кожен педагог йде
практично все своє життя. Але виявляється, що ця вершина для деяких так і
залишається недосяжною. Для одних педагогів вона є певним стимулом в роботі, для
інших, навпаки, вводить у розгубленість своєю недосяжністю. Але зустрічаються й
такі вихователі, які не прагнуть до сходження на «педагогічний Олімп», а
споруджують свою висоту і досягають її, потім ставлять новий для себе рубіж,
складаючи свою вершину, як піраміду, з великих і малих успіхів, які для них і є
«будівельним матеріалом».
То яка ж
висота головної вершини, вершини педагогічної майстерності? Питання далеко не
риторичне. Дійсно, а чи є еталон майстерності? Чи для всіх він доступний? Чи не
ми обираємо вершини, а вони обирають нас?
Рідко можна
зустріти досвідченого педагога, який би сказав, що він досяг своєї вершини.
Справа, мабуть, не в скромності цих людей, а у великій вимогливості до себе.
Безумовно, є у кожного педагога-майстра можливість сказати про те, що він досяг
вершини. Але, виявляється, для тих, хто творить, будь-яке досягнення сьогодні
має бути покращене уже завтра.
У кожного
своя вершина, свій шлях до неї, хоча вимірювання її практично єдині: знання,
працьовитість, любов до дітей, творчість, власна позиція і багато-багато
іншого. За словами педагогів-майстрів, вершини мають дивну властивість змінювати
свою висоту. Пройшовши певний шлях, виявляється, що досягнута мета для тебе вже
не межа, що перед тобою вже стоїть нова, а значить, знову в путь до тієї, яку
ще належить створити або підкорити. І хто візьметься підрахувати, скільки їх
було чи буде у кожного педагога, який твердо вступив на «стежину майстерності»,
скільки нескінченного руху і досконалості.
На
професійному шляху кожен педагог відчуває сумніви і розчарування, радість
перемог і відчай, коли все хочеться кинути, але разом з тим і велику
закоханість у свою справу, велику подяку тим, хто вручив тобі своє життя, хто
повірив в тебе і заради кого ти приречений на муки творчих перемог.
Часом
майстерність намагаються розглядати як синонім досвіду. Але як не настає
зрілість у випускника школи з отриманням атестату, так і не підкоряються
вершини майстерності сивині, навіть педагогічній.
Майстерність
народжується в сплаві глибоких і міцних знань, практичного досвіду педагога і
творчого підходу в організації освітнього процесу, створення умов для максимального
розвитку та становлення особистості дитини.
Педагогічна-майстерність
– явище, безумовно, вагоме і багатогранне. Це, мабуть, і пояснює той факт, що
кожен майстер «відкриває» свою родзинку, свій аспект педагогічної діяльності,
знаходячи нові форми взаємодії з вихованцями та колегами, розкриваючи
можливості та нахили дітей, створюючи особливий мікроклімат в колективі. А
особистий приклад педагога – це нові творчі особистості.
Нерідко,
даючи високу оцінку професійного рівня педагога, говорять: «Майстер». Це
найвища оцінка, найвище звання для вихователя або вчителя. І немає такого
початківця і навіть досвідченого педагога, який не мріяв би стати майстром. А
чи можна їм стати, чи майстром потрібно народитися? Це одне із вічних питань,
на яке шукали і шукають відповідь і студенти, і початківці, і досвідчені
педагоги. За давніх часів говорили, що майстерність починається з секретів, і
чим більше їх, тим вища майстерність.
Аналіз
педагогічного досвіду свідчить, що і у педагогів є такі секрети, які
накопичуються з досвідом. Чим досвідченіший педагог, тим більшою кількістю
секретів-знахідок він володіє. Чи означає це, що майстерність виростає з
досвіду? Певною мірою, звичайно, бо без практичної діяльності немає і самого
педагога. Тут доречно уточнити, що якщо спробувати вивести формулу педагогічної
майстерності, то першою її складовою стануть знання, а потім вже досвід.
Але як
показує практика, далеко не кожен досвідчений педагог є майстром, та й власне
секрети – результат не діяльності, а перш за все творчості фахівця. А якщо це
так, то в нашій формулі з'являється ще один доданок – творчість. Дійсно, творчий
педагог ніколи не користується шаблонами. Він надихає, пробуджує і постійно
підтримує активний інтерес у дітей до знань. Хтось радіє за своїх вихованців,
особливо хвилюючих за їх успіхи, досягнення та невдачі, а хтось із педагогів
проявляє «залізну хватку», вбачаючи в цьому головну умову педагогічного успіху.
Таким педагогам все одно як живуть і про що мріють їхні вихованці, які їхні
плани та ідеали. Вони ніколи не стають майстрами. Чому? Та тому, що є ще один
доданок педагогічної майстерності – любов до дітей. Саме любов до дітей – той
визначальний компонент, без якого немає і не може бути педагога-майстра.
Шлях до
майстерності завжди довгий і тернистий. Він має свої злети і розчарування, свої
вершини і рифи. Щасливий той, хто досяг хоч одну з вершин, хто знайшов свою,
хто допоміг зійти на неї іншим!
Комментариев нет:
Отправить комментарий